Кому в Укроборонпромі заважають Генеральні конструктори із створення техніки для потреб оборони та безпеки України

Менеджер проекту

       

        Інститут генеральних конструкторів із створення техніки для потреб оборони та безпеки держави в незалежній Україні було запроваджено за ініціативою Голови Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу ГОРБУЛІНА Володимира Павловича, який підготував проект постанови КМУ від 23.04.01 № 392 “Про затвердження Положення про генерального конструктора із створення техніки для потреб оборони та безпеки держави”.

        Після розвалу СРСР на озброєнні Збройних Сил України залишилися, переважно, зразки озброєння, військової і спеціальної техніки радянської (російської) розробки і виробництва.

        Величезні надлишкові їх запаси не тільки заспокоювали тодішніх Міністрів оборони України та Начальників Генерального штабу Збройних Сил, але і спонукали політиків та урядовців до створення непрозорої мережі “спецекспортерів” з розпродажу надлишкового озброєння, та такої ж непрозорої, забюрократизованої державної системи експортного контролю.

        На той час це подавалося в обгортці необхідності забезпечення монополії держави на торгівлю зброєю (стаття 20 ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”) та приєднанням України до міжнародних режимів контролю над озброєнням та роззброєнням (Ваасенарська домовленість та інші міжнародні режими контролю).

        Слід зазначити, що поняття “монополія держави” на торгівлю зброєю не тотожне поняттю “монополія одного або декількох суб’єктів” зовнішньоекономічної діяльності на торгівлю зброєю.

З появою “спецекспортерів” підприємствам оборонної промисловості (НДІ, КБ, серійним, ремонтним та іншим заводам) отримати повноваження на експорт або імпорт товарів військового призначення, практично, було неможливо.

        Уряд надав їм можливість працювати тільки за Угодами про виробничу і науково-технічну кооперацію на пострадянському просторі з країнами СНД, що певною мірою сприяло їх деградації та занепаду. Державна політика у сфері проведення переговорів, що була встановлена постановою КМУ від 04.02.98 № 125 “Про затвердження Положення про порядок державного контролю за проведенням переговорів, пов’язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання”, стримувала бажання керівників підприємств щодо пошуку нових замовлень та контактів з далеким зарубіжжям.

        Водночас наприкінці 90-х перед тодішніми керівництвом Міноборони та Генштабу постало вже інше питання:

        А хто в державі має забезпечувати технічне супроводження озброєння, військової і спеціальної техніки радянського (російського) виробництва, що знаходиться на озброєнні Збройних Сил України, її обслуговування (продовження призначеного ресурсу, строку служби, строку зберігання), забезпечення справності тощо, коли технічна документація і головний розробник, а у багатьох випадках і серійний виробник, залишилися у Росії?

        В СРСР це питання вирішувалося просто — працювала “Система разработки и постановки на производство военной техники”: ГОСТ В15.702-83. Порядок установления и продления назначенных ресурса, срока службы, срока хранения”, ГОСТ В15.305-85. Авторский надзор в процессе производства изделий, ГОСТ В15.306-79. Обязательства гарантийные” та інші стандарти.

        Нажаль, розв’язати цю проблему тодішнім очільникам Міноборони, Генштабу та Мінмашпрому ВПК і конверсії (Мінпромполітики) не вдалося.

        І тільки у 2001 році за її розв’язання взявся Голова Держкомісії з питань ОПК Володимир Павлович ГОРБУЛІН.

        Треба віддати належне його вмінню вирішувати питання державної політики у різних сферах на стратегічному рівні.

        Постановою Уряду від 23.04.01 № 392 передбачалося, що за усіма видами озброєння, військової і спеціальної техніки, яка знаходиться на озброєнні Збройних Сил, мають бути закріплені уповноважені Урядом особи — генеральні конструктори України із створення техніки для потреб оборони і безпеки держави, які мали б, в незалежності від того, чи була в Україні за радянських часів відповідна науково-технічна та виробнича “школа”, чи ні? — чи є відповідна технічна документація, чи ні? — забезпечувати авторське, науково-технічне супроводження всіх стадій життєвого циклу відповідного зразка, прийнятого на озброєння Збройними Силами України. Для цього в Україні ще з радянських часів у державних органах збереглися структурні підрозділи “СІ”, які могли бути залучені до виконання відповідних завдань.

        Також Положенням передбачено, що генеральні конструктори за видами озброєння формують мережу головних конструкторів із розроблення складових частин продукції, яка створюється під керівництвом генерального конструктора.

        Повноваження генеральному конструктору надаються та скасовуються Кабінетом Міністрів за поданням Міноборони, погодженим з Мінекономрозвитку, а головні конструктори призначаються відповідним центральним органом виконавчої влади за поданням генерального конструктора.

        Таким чином ГОРБУЛІНИМ В. П. було створено цілісну модель системи, яка могла б забезпечувати не тільки технічне супроводження та справність всіх наявних на озброєнні Збройних Сил зразків, але і створювати нові для їх заміни у майбутньому.

        Для організації взаємодії генеральних конструкторів між собою, Урядом та іншими державними органами, вирішення особливо складних питань стратегії військово-технічної політики держави, ГОРБУЛІНИМ В. П. було ініційовано створення під патронатом Держкомісії з питань ОПК Ради Генеральних конструкторів України із створення техніки для потреб оборони і безпеки держави, яка пізніше постановою Уряду від 02.06.04 № 735 була трансформована у консультативно-дорадчий орган Кабінету Міністрів.

        Нажаль, у подальші роки, із-за відсутності спадкоємності у державній політиці кожного новопризначеного Уряду України, безперервного реформування державних органів, що опікувалися оборонною промисловістю, інститут генеральних конструкторів поступово занепадав, хоча раз на рік генеральні конструктори доповідали на засіданнях колегії Міноборони про результати роботи, проведеної під їх керівництвом.

        Разом з тим Уряд Миколи АЗАРОВА (а точніше – професіонали, які на той час ще працювали в Уряді та центральних органах виконавчої влади) наприкінці 2013 року вніс на розгляд Верховної Ради законопроект (реєстр. № 2420а) “Про створення і виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки” у статті 15 якого істотні умови діяльності генеральних конструкторів із створення озброєння, військової і спеціальної техніки.

        Таким чином Уряд намагався удосконалити їх діяльність і на законодавчому рівні закріплював не тільки існування інституту генеральних конструкторів, але і відповідно до Указу Президента України Ющенка В. А. від 01.12.09 № 987 “Про перелік посадових осіб, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць”, закріплював за ними повноваження виконувати функції державного експерта з питань таємниць у відповідній сфері.

 

ПОСТМАЙДАННИЙ ПЕРІОД

        З початком військової агресії особливо активно почали співпрацювати з генеральними конструкторами Секретар РНБОУ ТУРЧИНОВ О. В та Міноборони, готуючи військові програми “Ракетний щит” та інші.

        Уряд, навпаки, втратив інтерес до інституту генеральних конструкторів та ліквідував у структурі Секретаріату КМУ “Сектор з питань оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва”, який опікувався цими питаннями.

        А як з початком військової агресії повів себе Укроборонпром?

        Наприкінці 2015 року Концерн зробив спробу ліквідувати інститут генеральних конструкторів, як уповноважених Кабінетом Міністрів осіб, замінивши їх на “генеральних конструкторів проекту”, та перебрати на себе повноваження Уряду щодо їх призначення.

        З цією метою Концерн підготував проект відповідного Положення:

 

        Проектом Положення встановлюється, що “Генеральний конструктор проекту є особою на яку покладаються повноваження керівника проекту зі створення складних зразків озброєння та військової техніки”.

        Тобто, вид озброєння, яке закріплюється за генконструктором у діючому Положенні, замінено терміном “проект”, але визначення, що таке “проект”? і чиєю “особою” є генконструктор?, хто покладає на нього повноваження “керівника проекту”?, що таке “складні зразки озброєння та військової техніки”? і хто визначає їх “стратегічне значення для забезпечення оборони й безпеки держави”? — у проекті Положення відсутні.

        Якщо у діючому Положенні у визначенні генерального конструктора зроблено чіткий акцент на тому, що він забезпечує виконання комплексу науково-дослідних, дослідно-конструкторських та дослідно-технологічних робіт, пов’язаних із створенням і модернізацією окремого виду озброєнь чи військової техніки, або найважливіших систем, обладнання і приладів військового призначення, продукції і технологій подвійного використання, тобто, координує виконання усього комплексу робіт, то у проекті Положення жодного слова про це немає.

        Тобто, проект Положення спрямований не на створення зразка техніки, а на управління процесом, дублюючи при цьому повноваження державного замовника.

        Більш глибокий аналіз проекту Положення та подій, які розвивалися навколо нього вказують на те, що справжньою (завуальованою) метою тодішнього керівництва Концерну було усунення діючих генеральних конструкторів (як осіб, уповноважених Кабінетом Міністрів) від доступу до розподілу фінансових ресурсів Міноборони, що спрямовувалися на реалізацію масштабних проектів із створення озброєння, військової і спеціальної техніки.

        Адже сьогодні згідно ЗУ Про державне оборонне замовлення Міноборони укладає державні контракти на створення нових зразків безпосередньо з підприємствами — учасниками Концерну за пропозиціями генеральних конструкторів видів озброєння.

        Керівництво Концерну та його апарат, при цьому, ніякого відношення до державних контрактів не мають.

        Свідомо чи не свідомо, але цим проектом Положення вирішувалося ще одне питання з диверсійними ознаками:

        у разі затвердження проекту Положення, — переривалася остання нитка, якою Кабінет Міністрів до цього часу зв’язаний з державним сектором оборонної промисловості і може впливати на нього через своїх уповноважених осіб — генеральних конструкторів.

        Що ж ще цікавого є у проекті Положення Концерну?

  1. Вибір генерального конструктора проекту з “керівного складу підприємств”. Професійні якості, освіта, вчений ступінь, науково-технічні досягнення, відкриття, винаходи і таке інше Концерн не цікавлять. Це ще раз підтверджує справжню мету Положення — доступ до розподілу фінансових ресурсів Міноборони.
  2. Призначення генконструктора “на підставі спільного рішення державного замовника проекту та органу, до сфери управління якого належить головний виконавець проекту”.

        Під “органом управління” у проекті Положення розуміється Укроборонпром, оскільки міністерства — це державні органи управління.

        Класифікатор нормативно-правових актів Мін’юсту не містить такого акта як “спільне рішення”. Може бути спільний наказ або спільне розпорядження кількох центральних органів виконавчої влади, тобто оформлення повноважень у вигляді “спільного рішення” — чистий “договорняк”, який дозволяє у подальшому уникати відповідальності за неправильні чи помилкові рішення.

        Що таке “Спільне рішення державного органу, наприклад, Міноборони і уповноваженого суб’єкта господарювання, Укроборонпрому?!

        На сьогодні державними замовниками з оборонного замовлення Урядом уповноважено 15 державних органів. Таким чином “генеральні конструктори проектів” розпорошувалися за 15-ма державними органами, а координуватися їх діяльність мала бути з одного центру — Укроборонпром.

        Слід зазначити, що ДК “Укроборонпром” за статусом не є державним органом і відповідно до Закону України “Про особливості управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі” є уповноваженим суб’єктом господарювання з управління об’єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Як і для чого утворювався Укроборонпром.

        Тобто, законодавство не уповноважує Концерн формувати та реалізовувати державну політику у сфері розроблення і виробництва техніки для потреб оборони і безпеки держави.

        Крім того, продукція оборонного призначення створюється не тільки підприємствами Укроборонпрому, а й іншими підприємствами, і серед генеральних конструкторів є особи, які не підпорядковуються Укроборонпрому, наприклад В’ячеслав БОГУСЛАЄВ, Анатолій МОРОЗОВ. Генеральні конструктори з державного сектору оборонної промисловості успішно співпрацюють як з генеральними та головними конструкторами приватного сектору промисловості, так і навпаки.

        Серед виконавців оборонного замовлення із забезпечення стадій життєвого циклу озброєння, військової і спеціальної техніки Збройних Сил є достатньо велика кількість підприємств приватної форми власності, які не є учасниками Концерну, але це Концерном не прийнято до уваги.

  1. Заміна “головних конструкторів” на групу управління проектом запозичено з приватного бізнесу і є неприйнятним, оскільки згідно Закону України “Про державні цільові програми” є державні замовники завдань і заходів державної цільової програми та відповідальні особи державного органу, які і управляють процесом її виконання, а група управління бізнес-проектом — це щось зовсім інше, і не пов’язане з реалізацією державної політики у сфері створення і виробництва озброєнь.

        Крім того, яку відповідальність понесе “група з управління проектом” у разі його провалу через непрофесійне управління?

  1. Основні завдання генерального конструктора у цьому Положенні занижено до рівня завдань головного конструктора і звужено до рівня державного контракту.

        Зроблена спробу передати повноваження державного замовника з оборонного замовлення щодо управління процесом виконання державного контракту на третю особу — генерального конструктора проекту, який за законодавством не є стороною контракту.

        Крім того, процедура проведення наскрізного планування, яка передбачена у проекті Положення, не відповідає постанові КМУ від 26.06.13 № 449 “Про затвердження Порядку складання єдиного наскрізного плану створення зразка (системи, комплексу) озброєння, військової і спеціальної техніки”.

  1. Також процес “організації супроводження проекту” не відповідає постанові КМУ від 27.04.11 № 464 “Питання державного оборонного замовлення”.
  2. Генеральний конструктор проекту не є стороною державного контракту і не може “забезпечувати виконання договірних зобов’язань за контрактом”.

 

        Таким чином, проект Положення Укроборонпрому спрямований на те, щоб вивести інститут генеральних конструкторів із підпорядкування Кабінету Міністрів, створити на його базі “інститут псевдо-генеральних конструкторів проекту” та підпорядкувати його Укроборонпрому, зруйнувавши при цьому мережу головних конструкторів складових частин.

        Проте завдяки принциповій позиції Міноборони та Мінекономрозвитку, які спиралася на висновки експертного середовища, подальше проходження проекту Положення було заблоковано.

        На цьому тодішнє керівництво Укроборонпрому не заспокоїлося і не залишило спроб ліквідувати інститут генеральних конструкторів.

        Через деякий час Концерн розпочав активно пропагувати ідею заміни генеральних конструкторів під патронатом Уряду на “менеджерів проекту”, мотивуючи тим, що це радянська модель, а Україна йде в Європу і НАТО.

        Наприкінці березня 2017 року за дорученням Міжвідомчої комісії з питань оборонно-промислового комплексу, діяльність якої забезпечує Апарат РНБОУ, у Концерні відбулася міжвідомча нарада на якій обговорювалося питання запровадження моделі проектного менеджменту у сфері розроблення, виробництва, ремонту і модернізації озброєння, військової і спеціальної техніки.

        На нараді констатувалося, що впровадження проектного менеджменту у цій сфері потребує тривалого часу та більш глибокого опрацювання, з огляду на те, що потрібно буде докорінно змінювати законодавство.

        Разом з тим Міжвідомча комісія рекомендувала Мінекономрозвитку, під час доопрацювання законопроекту № 2420а, виключити поняття “генеральні конструктори із створення озброєння, військової і спеціальної техніки”, що і було зроблено.

 

 

Законопроект № 2420а від 25.06.13

“Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки”

Законопроект № 7389 від 12.12.17

“Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки”

Стаття 15. Генеральні конструктори із створення озброєння, військової і спеціальної техніки

1.  Генеральні конструктори із створення озброєння, військової і спеціальної техніки є уповноваженими Кабінетом Міністрів України особами, які забезпечують формування та реалізацію засад і напрямів з розроблення (модернізації) нових видів озброєння, військової і спеціальної техніки, застосування сучасних або створення нових технологій їх виробництва, координацію виконання дослідно-конструкторських, науково-дослідних та технологічних робіт, пов’язаних із створенням, модернізацією та утилізацією окремих видів виробів військового призначення, у тому числі для потреб іноземних замовників.

2. Основними завданнями генеральних конструкторів із створення озброєння, військової і спеціальної техніки є:

внесення пропозицій щодо проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень стосовно створення виробів військового призначення;

науково-технічне та організаційне забезпечення створення виробів військового призначення, їх модернізації та ремонту;

координація науково-дослідних, дослідно-конструкторських та дослідно-технологічних робіт із створення та виробництва виробів військового призначення на всіх рівнях науково-технічної і виробничої кооперації;

забезпечення авторського нагляду за виробами військового призначення на стадіях виробництва (модернізації, ремонту), експлуатації та зберігання.

3. На генерального конструктора із створення озброєння, військової і спеціальної техніки покладається виконання функцій державного експерта з питань таємниць у відповідній сфері у порядку, визначеному Законом України “Про державну таємницю”.

4. Положення про генеральних конструкторів із створення та модернізації окремих видів озброєння, військової і спеціальної техніки затверджується Кабінетом Міністрів України”.

Стаття 13. Уповноважені особи із створення озброєння, військової і спеціальної техніки

1. З метою формування засад і супроводження діяльності, пов’язаної з розробленням (модернізацією) нових видів озброєння, військової і спеціальної техніки, застосування сучасних або створення нових технологій їх виробництва, координації виконання дослідно-конструкторських та науково-дослідних робіт, пов’язаних із забезпеченням стадій життєвого циклу озброєння, військової і спеціальної техніки, у тому числі для потреб іноземних замовників, Кабінетом Міністрів України визначаються Уповноважені особи із створення озброєння, військової і спеціальної техніки.

 

2. Положення про Уповноважену Кабінетом Міністрів України особу із створення озброєння, військової і спеціальної техніки затверджується Кабінетом Міністрів України.

 

ПРОГНОЗ НАСЛІДКІВ

        Імплементація моделі проектного менеджменту у сферу розроблення, виготовлення, ремонту та забезпечення інших стадій життєвого циклу озброєння, військової і спеціальної техніки потребуватиме внесення принципових змін до законодавства у сфері оборони і оборонного замовлення. Для цього потрібно буде, за приблизними підрахунками, 15 – 20 років. Весь цей час інститут генеральних конструкторів не буде розвиватися, а навпаки, — занепадати.

        Список генеральних конструкторів протягом тривалого часу не переглядається, не оновлюється і не поповнюється новими особами.

        Генеральні конструктори України

  1. Борисюк М. Д. — генеральний конструктор із створення бронетанкової техніки та артилерійських систем.
  2. Борисов Є. О. генеральний конструктор з військового кораблебудування.
  3. Коростельов О. П. — генеральний конструктор із створення вибухових речовин та боєприпасів
  4. Коростельов О. П. — генеральний конструктор із створення керованих засобів ураження
  5. Коростельов О. П. — генеральний конструктор із створення та модернізації зенітних ракетних систем і комплексів протиповітряної оборони
  6. Кравченко І. Ф. — генеральний конструктор із створення авіаційних двигунів.
  7. Бєлкін В. В. — генеральний конструктор із створення бортового авіаційного обладнання.
  8. Альохін С. О. — генеральний конструктор із створення двигунів для бронетанкової техніки.
  9. Богуслаєв В. О. — генеральний конструктор із створення та модернізації вертолітної техніки.
  10. Ківа Д. С. — генеральний конструктор із створення та модернізації авіаційної техніки.
  11. Морозов А. О. — генеральний конструктор із створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними Силами.

 

        Окремо стоїть питання, на кого СБУ буде покладати функції державних експертів з питань таємниць у сфері озброєння, військової і спеціальної техніки?

Лев Дронов

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Optionally add an image (JPEG only)