Імпортозаміщення в оборонно-промисловій сфері

MADE IN UKRAINE stamp seal watermark with distress style. Designed with rectangle, circles and stars. Black vector rubber print of MADE IN UKRAINE title with unclean texture.

Останні події навколо Укроборонпрому, які пов’язані з поставками запчастин і комплектувальних виробів російського походження до української бронетехніки, потребують окремого дослідження процедур здійснення “імпортозаміщення” у оборонно-промисловій сфері.

До початку військової агресії Російської Федерації термін “імпортозаміщення” у сфері державної політики використовувався, переважно, у зовнішньоекономічних відносинах під час оцінки дефіциту зовнішньоторговельного балансу. У разі наявності значного від’ємного сальдо у зовнішній торгівлі, держава запроваджувала політику імпортозаміщення певних товарів або товарних груп.

Так, наприклад, Концепцією державної промислової політики, затвердженою Урядом Євгена МАРЧУКА (постанова № 272 від 29.02.96) “імпортозаміщення” визначено одним із стратегічних напрямів промислової політики у зовнішньоекономічних відносинах з іншими державами.

Для реалізації цього напряму Центром реконструкції і розвитку економіки при Кабінеті Міністрів разом з Мінфіном і Мінекономіки у 1996 році було розроблено “Методичні рекомендації по оцінці імпортозаміщення”, які надавали можливість державним інституціям здійснювати розрахунки ефективності імпортозаміщення. Пізніше на основі Концепції були розроблені деякі програми імпортозаміщення (“Український автобус”, “Український тролейбус”, “Український трамвай” та інші). Тобто, Уряд у такий спосіб намагався ліквідувати дефіцит зовнішньоторговельного балансу.

Що стосується “імпортозаміщення” в оборонно-промисловій сфері, то у жодному нормативно-правовому акті, який встановлює порядок розроблення нових, ремонту і модернізації існуючих видів продукції оборонного призначення, такий термін не використовується.

Вперше у публічній сфері термін “імпортозаміщення” почав використовувати Укроборонпром, переважно, для політичного піару, до кінця не розуміючи, що за цим стоїть. Так наприкінці 2015року генеральний директор Концерну Роман РОМАНОВ під час науково-практичної конференції “Імпортозаміщення в ОПК: основа його розвитку” презентував Номенклатурний каталог продукції оборонного призначення, головна мета якого полягала у переході на повне імпортозаміщення та організацію виробництва нових видів продукції оборонного призначення всередині країни. З цією метою Укроборонпром уклав 8 меморандумів про співробітництво з підприємствами Львівської, Тернопільської, Херсонської, Миколаївської, Чернігівської, Хмельницької, Запорізької та Черкаської областей.

Фактично, під запровадженим Укроборонпромом терміном “імпортозаміщення” розуміється заміна, матеріалів, деталей, елементної бази, вузлів, агрегатів та складових частин російського походження під час розроблення, виготовлення, ремонту і модернізації озброєння, військової і спеціальної техніки. Тобто, “імпортозаміщення” в оборонно-промисловій сфері — це процес диверсифікація джерел постачання зазначених компонентів, але повне відтворення їх виробництва в Україні, — занадто складне завдання. Взагалі-то заміну компонентів російського походження на французькі, американські або інші, некоректно визначати як “імпортозаміщення”.

На офіційному сайті Концерну розміщено понад сотні інформаційних повідомлень з цього приводу про досягнення Концерну в “імпортозаміщенні”. Останнє повідомлення стосується освоєння заводом ім. Малишева виробництва гусениць для БМП.

З економічної, воєнно-політичної та військово-технічної точки зору завдання “повного імпортозаміщення російських компонентів” виглядає дещо проблематичним, оскільки не враховує такі чинники як науково-технічна та фінансова спроможність держави, особливості розроблення, виготовлення, ремонту і модернізації військової техніки та доступ до компонентів військового призначення на міжнародних ринках. Наприклад, для того щоб під час ремонту БМП можна було замінити гусениці російського виробництва на українські, Укроборонпрому знадобилося близько п’яти років, а що говорити про набагато складніші наукоємні компоненти озброєння і військової техніки.

Згодом термін “імпортозаміщення” у якості напряму державної оборонно-промислової політики почало використовувати Мінекономрозвитку, розмістивши 13.03.17 на офіційному сайті запрошення промисловим підприємствам долучитися до створення Загальнонаціонального реєстру імпортозаміщення та кооперації.

Аналіз Методичних рекомендацій щодо заповнення форм реєстру вказує на спрощений аматорський підхід розробників рекомендацій до розв’язання проблеми “імпортозаміщення” та ряд принципових помилок, які пов’язані з незнанням особливостей провадження господарської діяльності, пов’язаної з розробленням, виробництвом і ремонтом озброєння, військової і спеціальної техніки.

Зокрема, розробники рекомендацій проігнорували той факт, що “імпортозаміщення” (заміна будь-яких компонентів) в оборонно-промисловій сфері може здійснюватися тільки за правилами і у порядку, якими регламентуються процеси розроблення, виробництва, ремонту, модернізації та продовження призначеного ресурсу (строку служби, зберігання), озброєння, військової і спеціальної техніки.

У чому полягає “імпортозаміщення” під час створення нових зразків

Застосування тих чи інших матеріалів, елементної бази, вузлів, агрегатів та складових частин у виробах військового призначення – знаходиться виключно у компетенції розробника (конструктора) виробу, яке фіксується у конструкторській документації. Вибір зазначених компонентів безпосередньо пов’язаний з вимогами тактико-технічного завдання на зразок, затвердженому замовником.

У загальному випадку виріб військового призначення складається із матеріалів, деталей, вузлів, агрегатів, комплектувальних виробів, інших складальних одиниць, які за класифікацією законодавства про державний експортний контроль поділяються на такі товарні групи:

  1. промислового (індустріального) призначення;
  2. подвійного використання;
  3. військового призначення.

За часів СРСР всі ці товарні групи вироблялися на території однієї держави, а їх застосування регламентувалося ГОСТ В15.209-85 “Система разработки и постановки на производство военной техники. Ограничительные перечни изделий и материалов, разрешенных к применению в военной технике. Порядок разработки и применения”.

Кожне міністерство ВПК СРСР розробляло свій обмежувальний перелік виробів і матеріалів, дозволених до застосування у військовій техніці і впроваджувало їх відповідними галузевими стандартами (ОСТами), вимоги яких були обов’язкові до виконання.

Вся ця система розвалилася разом з розпадом СРСР, але підприємства ВПК на пострадянському просторі продовжували використовувати такі переліки (за відсутності власних) з урахуванням напрацьованих у попередні роки виробничо-коопераційних зв’язків.

Переважна більшість таких зв’язків була замкнена на підприємства Російської Федерації. Але через незначні обсяги державного оборонного замовлення держава, практично, не займалася диверсифікацією постачальників (країн-постачальників) цих товарних груп і переорієнтацією на інші ринки. Більшість підприємства ОПК і до цього часу продовжують користуватися радянськими галузевими стандартами (“Ограничительными перечнями”), хоча за законодавством вони мають суто рекомендаційний характер, і тільки окремі підприємства, які мали експортні контракти, змогли самотужки напрацювати нові коопераційні зв’язки і диверсифікувати джерела постачання деяких товарних груп.

20.05.15 Уряд постановою № 307 офіційно припинив дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про військово-технічне співробітництво, а 17.06.15 постановою № 412 припинив дію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про контроль за якістю продукції, що постачається для Збройних сил України і Збройних Сил Російської Федерації.

Проте, як і ким замінити традиційних російських постачальників цих товарних груп у 2015 році, Уряд не запропонував. Спроби підприємств самостійно переорієнтуватися на постачальників товарних груп військового призначення та подвійного використання з країн Західної Європи наштовхнулися на перешкоди. У зв’язку з наявністю в Україні військового конфлікту, поставки таких товарів під різними приводами обмежуються, особливо категорично відмовляють у разі зазначення у сертифікаті кінцевого споживача підприємства, яке виготовляє засоби ураження. Дещо ліберальніше до цього питання ставиться Республіка Польща та країни Прибалтики.

Механізм “імпортозаміщення” від Уряду

На п’ятому році війни Урядом було прийнято постанову від 04.04.18 № 251 “Про утворення Міжвідомчої координаційної комісії з питань імпортозаміщення” як тимчасового консультативно-дорадчого органу КМУ.

Суть механізму полягає у тому, що Міжвідомча координаційна комісія у складі 19-ти представників державних органів та за участі трьох представників громадських організацій визначатиме шляхи, заходи та механізми подолання залежності оборонно-промислового комплексу від імпорту товарів, постачання яких повністю або частково припинено.

Викликає здивування, що до складу комісії не включено жодного генерального або головного конструктора із створення техніки для потреб оборони і безпеки держави, і взагалі, жодного фахівця від провідних підприємств ОПК.

З метою оптимізації процедур імпортозаміщення та сприяння розвитку кооперації підприємств і організацій в оборонно-промисловому комплексі пізніше (30.01.19) Уряд прийняв ще одну постанову № 127 “Про затвердження Порядку формування і ведення Державного реєстру імпортозаміщення та кооперації в оборонно-промисловому комплексі”.

В чому полягає проблемність такого механізму?

Зібрати від виконавців та співвиконавців (всіх рівнів) державних та зовнішньоекономічних контрактів потреби у сировині, матеріалах, деталях, елементній базі, вузлах, агрегатах та складових частинах російського походження і занести їх у Державний реєстр імпортозаміщення ще можливо. А що робитимуть далі члени координаційної комісії з цією базою даних, — у Положенні конкретної відповіді немає.

Тому запропонований механізм у сучасних ринкових умовах виглядає дещо анахронізмом часів Держплану та Держснабу УРСР.

Механізм імпортозаміщення від Володимира ГОРБУЛІНА

Проблема забезпечення конструкторського супроводження життєвого циклу озброєння та військової техніки радянського виробництва гостро постала в Україні ще на початку 2000 років.

Розв’язати її у порядку, передбаченому стандартами СРСР ГОСТ В15.704-83 “Авторский надзор в процессе эксплуатацииизделий” и ГОСТ В15.702-83 “Порядок установления и продления назначенных ресурса, срока службы, срока хранения” та інших стандартів неможливо, оскільки вони передбачають наявність автора (розробника) виробу, конструкторської, технологічної, ремонтної та іншої документації, які в Україні відсутні.

Вихід з цієї ситуації на початку 2000-х років запропонував Голова Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу Володимир ГОРБУЛІН.

Пізніше на основі цієї моделі Міноборони підготувало постанову КМУ від 03.07.06 № 915 “Про забезпечення розвитку Повітряних Сил Збройних Сил”, якою затверджено “Порядок забезпечення справності та модернізації озброєння, військової і спеціальної техніки Повітряних Сил Збройних Сил, за якими не здійснюється авторський нагляд”.

Зазначеним Порядком передбачено, що до виконання робіт з технічного супроводження експлуатації, освоєння ремонту, збільшення установленого ресурсу, продовження строків служби і зберігання, відновлення та взяття на облік конструкторської, технологічної і ремонтної документації, а також їх модернізації, залучаються як співвиконавці генеральні конструктори із створення техніки для потреб оборони та безпеки держави.

У подальшому Міноборони підготувало ще декілька аналогічних постанов КМУ:

від 13.04.07 № 624 “Про затвердження Порядку збільшення встановленого ресурсу та продовження строків служби і зберігання озброєння і військової техніки іноземного виробництва”, яка поширювалася на Військово-Морські Сили та Сухопутні війська Збройних Сил;

від 25.03.15 № 135 “Про затвердження Порядку відновлення, ремонту, модернізації, збільшення установленого ресурсу та продовження строку служби (зберігання) озброєння, військової і спеціальної техніки, за якими не здійснюється авторський нагляд”.

Зазначені постанови Уряду також передбачають залучення до проведення робіт із збільшення ресурсу озброєння та техніки генеральних конструкторів із створення техніки для потреб оборони і безпеки держави.

Що стосується забезпечення справності озброєння і військової техніки не радянського (російського), а іноземного виробництва, то на час особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період проведення антитерористичної операції це питання урегульовано постановою КМУ від 25.02.15 № 345 “Про затвердження Порядку постачання озброєння, військової і спеціальної техніки під час особливого періоду, введення надзвичайного стану та у період проведення антитерористичної операції”. Зокрема, цим порядком передбачено, що умовами зовнішньоекономічного контракту повинні бути:

  • надання іноземним постачальником експлуатаційної та ремонтної документації;
  • забезпечення іноземним постачальником технічної підтримки та авторського супроводження (нагляду).

Таким чином, перший крок у врегулюванні питання забезпечення конструкторського супроводження життєвого циклу озброєння та військової техніки радянського виробництва Міністерством оборони було зроблено.

Залишилося завершити систему: закріпити всі види озброєння і військової техніки радянського виробництва за відповідальними особами і рішеннями Уряду надати їм повноваження генеральних конструкторів.

Генеральним конструкторам, у свою чергу, — створити повноцінну мережу головних конструкторів складових частин комплексів (систем) озброєння.

А завдання органів державного управління полягає у створенні механізмів доступу конструкторських бюро до міжнародної бази даних виробників продукції оборонного призначення, налагодження з ними зв’язків і створення умов для безперешкодної закупівлі. Тому з практичної точки зору створення Міжвідомчої координаційної комісії з питань імпортозаміщення в умовах ринкової економіки виглядає малоефективним.

Таким чином головна проблема “імпортозаміщення” – диверсифікації джерел постачання, полягає у налагодженні на державному рівні механізмів безперешкодної закупівлі у країнах Європи, США та інших розвинутих країнах, товарів подвійного використання та військового призначення (“military”) для виготовлення нових та ремонту і модернізації існуючих зразків озброєння, військової і спеціальної техніки.

Лев Дронов

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Optionally add an image (JPEG only)