Чого не розуміють в Укроборонпромі.

 

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПЕРЕХОДУ ВІД РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ СТАНДАРТІВ З РОЗРОБЛЕННЯ ТА ПОСТАВЛЕННЯ НА ВИРОБНИЦТВО ОЗБРОЄННЯ, ВІЙСЬКОВОЇ І СПЕЦІАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ ДО НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ′ЯЗАННЯ

(політико-правові аспекти)

*

Україна у спадок від СРСР отримала, за оцінками експертів, близько 30 відсотків військово-промислового потенціалу СРСР.

Базовими документами, які організовували і регулювали діяльність підприємств, установ і організацій військово-промислового комплексу СРСР у цій сфері, були державні стандарти СРСР — ГОСТи серії “В15” — “Система разработки и постановки на производство военной техники” (далі — СРПП ВТ).

Зазначені документи представляють собою комплекс взаємопов’язаних організаційно-правових, організаційно-методичних і загально-технічних стандартів, які охоплюють всі стадії життєвого циклу озброєння, військової і спеціальної техніки (далі — військова техніка) і встановлюють Порядок проведення наукових досліджень, розроблення, випробування, прийняття на озброєння, поставлення на виробництво, супроводження в експлуатації, ремонту та модернізації військової техніки.

Запровадження на пострадянському просторі зазначених стандартів у якості “міждержавних” було ініційовано у 1992 році Російською Федерацією, яка запропонувала державам – членам СНД до підписання багатосторонню Угоду про організацію робіт щодо міждержавної стандартизації озброєння і військової техніки.

Зазначену Угоду від України підписано Виконуючим обов’язки Прем’єр-міністра України Юхимом Звягільським із застереженнями, що “роботи з міждержавної стандартизації озброєння і військової техніки будуть проводитися без шкоди національним інтересам України”.

Також Українська сторона висловила застереження щодо неприйнятності положень Угоди де йдеться про “колективну безпеку” та “координацію військово-технічної політики” з боку Російської Федерації, тобто, формувати і реалізовувати військово-технічну політику Україна буде здійснювати самостійно.

Угода про організацію робіт щодо міждержавної стандартизації озброєння і військової техніки не ратифікована Верховною Радою України, а відтак, відповідно до Закону України “Про міжнародні договори України” не має статусу Закону.

Слід зазначити, що з 11-ти країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які підписали зазначену Угоду, розвинуту військову промисловість мали тільки Російська Федерація, Україна і Республіка Білорусь. Тобто, для Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Таджикистану, Туркменії та Узбекистану підписання зазначеної Угоди не мало ніякого практичного значення.

Разом з тим, Російська Федерація після розпаду СРСР одразу взяла курс на створення власного замкнутого циклу розроблення і виробництва нових зразків військової техніки та поступове згортання виробничої і науково-технічної кооперації з Україною. Конструкторські бюро, які залишилися в Україні, практично, не залучалися до розробок нових зразків військової техніки Російської Федерації.

Крім того, Російська Федерація одразу розпочала створювати власну “Систему разработки и постановки на производство военной техники” шляхом адаптації радянської системи до свого державного устрою та федерального законодавства.

Таким чином, підписання зазначеної Угоди надавало Російській Федерації певні політичні преференції, зокрема, можливість зберегти контроль за процесами створення військової техніки в Україні та забезпечити для власних потреб поставки найважливіших складових частин і комплектувальних виробів, виробництво яких опинилося за її межами.

Тобто, на пострадянському просторі в рамках міждержавної виробничої кооперації оборонних підприємств продовжувала використовувати стандарти СРСР, а в межах Російської Федерації — власні  стандарти, адаптовані до федерального законодавства.

Слід зазначити, що використання радянських стандартів СРПП ВТ підприємствами оборонно-промислового комплексу України на початку 90-х років зіграло позитивну роль, оскільки загальмувало різкий розрив коопераційних зв’язків, забезпечило їх збереження, а відтак, завантаження виробничих потужностей замовленнями.

З іншої сторони, офіційне запровадження зазначених стандартів у 1997 році наказом Держстандарту України у якості Рекомендацій РВ 50–067–97 “Застосування міждержавних стандартів “Системы разработки и постановки на производство военной техники (СРПП ВТ)” в Україні”, неадаптованих до законодавства та державного устрою України, мало негативні наслідки для подальшого розвитку оборонно-промислового комплексу, оскільки на довгий час загальмувало розроблення власної нормативно-правової бази у цій сфері.

По-перше, зазначені стандарти розроблялися для застосування в умовах планової економіки та відповідного устрою СРСР. Однією з їх особливостей є те, що вони були обов’язкові до виконання усіма державними органами та підприємствами СРСР, а недотримання їх вимог переслідувалось за законом.

Фактично стандарти у правовому полі СРСР мали статус закону. В Україні ж, навпаки, стандарти мають рекомендаційний характер, застосовуються на добровільній основі, необов’язкові до виконання, крім випадків, передбачених законом.

Крім того, тодішній Держстандарт ще додатково надав документу статус “рекомендацій”, тобто, за українським законодавством документ взагалі не є нормативним чи нормативно-правовим актом.

Таким чином, керуватися стандартами під час укладання і виконання державних контрактів зі створення нових зразків військової техніки без тривалих суперечок і “договорняків” з замовником, — стало неможливим, що створило підґрунтя для ручного управління процесами створення і виробництва військової техніки, яке триває до цього часу.

По-друге, поправками до стандартів виключено положення, які не передбачені системою стандартизації в Україні, зокрема, “Несоблюдение стандарта преследуется по закону”, а також замінено: “Раду Міністрів СРСР” на “Кабінет Міністрів України”, “Держплан СРСР” на “Мінекономіки України”, “Міноборони СРСР” на “Міноборони України”, “Радянську Армію” на “Збройні Сили України” і т. д. Тобто, повноваження і функції державних органів СРСР Держстандарт України прирівняв на власний розсуд до державних органів (аналогів) в Україні, що є абсурдом.

Така примітивна адаптація радянських стандартів до українських реалій завела рекомендації щодо їх використання у глухий кут, оскільки на час введення в дію рекомендацій РВ 50–067–97 (лютий 1997 року) вже діяла Конституція України і повноваження державним органам, які містилися у стандартах, мали встановлюватися Законами України, а не стандартами. Змінився також політичний, економічний та державний устрій України, що взагалі не враховано.

Натомість, поправками РВ 50–067–97 до стандартів СРСР доповнено таким положенням: “Требования настоящего стандарта являются обязательными для предприятий, учреждений и организаций, действующих в Украине”, що також суперечило діючому вже на той час законодавству. Але юридичну експертизу рекомендацій РВ 50–067–97 в Мін′юсті Держстандарт не проводив, оскільки юридичний статус такого документа ніякий —  “рекомендації”.

Більше того, у стандартах збереглася радянська норма, що вирішення спорів між державним замовником і виконавцем оборонного замовлення здійснюється не у суді, як це передбачається українським законодавством, а “вишестоящей организацией”.

Внаслідок такої маніпуляції тодішнього Держстандарту, виникла ситуація, коли Порядок розроблення, випробування, поставлення на виробництво, супроводження в експлуатації, ремонт та модернізацію військової техніки, формально, нібито урегульовано стандартами, але в цілому застосування їх у правовому полі України без маніпуляцій, довільного тлумачення положень та “договорняків”, ставало неможливим.

По-третє, державні органи України, на відміну від державних органів колишнього СРСР, не мають у своєму розпорядженні та підпорядкуванні переважної більшості, передбачених стандартами, структурних підрозділів, головних науково-дослідних та дослідно-конструкторських установ і організацій на усіх етапах створення і виробництва військової техніки, головних підприємств з виготовлення дослідних і серійних зразків тощо.

Наприклад, відповідно до ГОСТу В 15.203-79 замовниками на створення, виробництво і поставку військової техніки є структурні підрозділи Міноборони СРСР. Водночас, згідно з Законом України “Про державне оборонне замовлення” таким замовником є тільки Міноборони України в особі Міністра, а не його структурні підрозділи. Але Міністерство оборони продовжує працювати у цій сфері за шаблонами СРСР.

Скрізь по тексту стандартів використовується терміни “рішення” або “спільне рішення”. На відміну від радянського, українське законодавство не передбачає такого нормативно-правового акту як “рішення” або “спільне рішення”. Державні органи України видають накази (спільні накази) та розпорядження (спільні розпорядження). В той же час Міноборони разом з Мінпромполітики за двадцять років прийнято цілу низку таких рішень, які, фактично, не мають статусу юридичного документа.

Неурегульованість зазначеного питання призвела до появи в середині 90-х років на замовлення Міноборони великої кількості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт із створення військової техніки та включення їх до державного оборонного замовлення без належного тактико-технічного, техніко-економічного та фінансового обґрунтування. Відкриттю таких робіт передувало, переважно, спільне рішення Міноборони і Мінмашпрому (Мінпромполітики) без погодження з Мінфіном (в частині планування бюджетних коштів) та належного оформлення у вигляді спільного наказу.

Відкриття дослідно-конструкторських робіт у формі рішення або спільного рішення, замість наказу Міністра оборони або спільного наказу з Мінмашпромом (Мінпромполітики), дозволяло державному замовнику уникати відповідальності за неефективно використані бюджетні кошти, у разі припинення або не завершення розробки.

По-третє, стандарти СРПП ВТ також проблематично застосовувати через те, що сьогодні вже немає Державного комітету із стандартизації СРСР, який її розробляв, затверджував, супроводжував і вносив зміни.

На який державний орган в Україні сьогодні покладено ці функції? — Хто сьогодні несе відповідальність за їх використання? — питання риторичне.

Ситуація ще більше ускладнюється у зв’язку із виходом України із Співдружності Незалежних Держав.

В той же час застосування іноземних стандартів в Україні згідно законодавства можливе, тільки за умови укладення міжнародного договору з відповідною державою (СРСР?).

Слід зазначити, що Співдружність Незалежних Держав, в рамках якої було запроваджено застосування стандартів колишнього СРСР як міждержавних стандартів, не є суб’єктом міжнародного права.

По-четверте, жоден акт національного законодавства у сфері оборони і оборонного замовлення не посилається на рекомендації РВ 50–067–97 і це очевидно, оскільки вони не є частиною законодавства.

Тобто система стандартів з розроблення і поставлення на виробництво військової техніки із самого початку її запровадження рекомендаціями Держстандарту РВ 50–067–97 у 1997 році існує сама по собі, ізольовано від законодавства, що є нонсенсом.

Більше того, з прийняттям Конституції України активізувався процес законодавчого урегулювання усіх аспектів функціонування держави, який пройшов без урегулювання особливостей провадження господарської діяльності, пов’язаної з розробленням, випробуванням, поставленням на виробництво, супроводженням в експлуатації, ремонтом та модернізацією військової техніки, що завдало певної шкоди підприємствам оборонно-промислового комплексу, а також обороноздатності держави в цілому.

Ще однією особливістю стандартів СРПП ВТ СРСР є те, що всі вони до цього часу мають гриф “Секретно” та “Для служебного пользования” і недоступні широкому загалу суб’єктів підприємницької діяльності.

Відтак, засекречені радянські стандарти, які встановлюють правила і послідовність створення, виробництва, ремонту і модернізації військової техніки в Україні суттєво загальмували створення у цій сфері конкурентного середовища та залучення широкого кола суб’єктів підприємницької діяльності.

Цікаво, а як Російська Федерація вирішила це питання.

Російські аналоги радянських стандартів СРПП ВТ не мають грифу обмеження доступу.

Наприклад, якщо в Україні один із ключових радянських стандартів ГОСТ В 15.203-79 “Порядок выполнения опытно-конструкторских работ по созданию образцов” до цього часу має гриф “секретно” і зберігається, у відповідних режимно-секретних підрозділах підприємств, установ і організацій, то аналогічний російський — ГОСТ РВ 15.203-2001 “Порядок выполнения опытно-конструкторских работ по созданию изделий и их составных частей”, розроблений “ВНИИстандарт Госстандарта России” зберіг той же порядковий номер (“203”) і доступний в Інтернеті.

У 2013 році Кабінет Міністрів України на основі законопроекту № 2420а “Про створення і виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки” і з урахуванням норм і положень тандартів СРСР “Система разработки и постановки на производство военной техники” затвердив постановою від 20 лютого 2013 р. № 120 “Порядок розроблення, освоєння та випуску нових видів продукції оборонного призначення”, який є дуже спрощеним і схематичним і не може замінити всю систему СРПП ВТ.

Пунктом 2 цієї постанови доручено Мінекономрозвитку разом з іншими державними замовниками привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою.

Тобто, Мінекономрозвитку як правонаступник Держспоживстандарту (Держстандарту) повинен був скасувати Наказ Держстандарту від 11 лютого 1997 року № 3-ДСК про затвердження і введення в дію “Рекомендацій (РВ-50–067–97) щодо застосування міждержавних стандартів “Системы разработки и постановки на производство военной техники (СРПП ВТ)” в Україні”.

Примітка. Рекомендації РВ-50–067–97 розроблено Особливим конструкторським бюро будівельних та шляхових машин (м. Київ) і внесено на затвердження Управлінням стандартизації, сертифікації та державного нагляду продукції машинобудування, військової техніки та озброєння Держстандарту України та “Воєнстандартом” Міноборони України.

Зазначене Особливе конструкторське бюро за радянських часів не належало до сфери управління міністерств, що входили до військово-промислового комплексу СРСР.

 

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

Вперше проблему використання зазначених стандартів було сформульовано Кабінетом Міністрів України у Концепції проекту Закону України “Про розроблення та поставлення на виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки”, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2008 р. № 1170, де констатується:

“…єдиними документами, що регламентують порядок розроблення та поставлення на виробництво озброєння і військової техніки, є стандарти “Система разработки и постановки на производство военной техники”, які запроваджені в Україні Угодою про організацію робіт щодо міждержавної стандартизації озброєння і військової техніки.

Однак більшість норм і положень зазначених стандартів не відповідає національному законодавству. Зокрема, стандарти передбачають у сфері розроблення і поставлення на виробництво озброєння і військової техніки певні повноваження Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та суб’єктів оборонно-промислового комплексу, регулюють відповідні правові відносини. Водночас згідно з частиною другої статті 120 Конституції України організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Для розв’язання зазначеної проблеми необхідним є нормативно-правове урегулювання відносин, пов’язаних з розробленням, виробництвом, експлуатацією, ремонтом, модернізацією озброєння і військової техніки у мирний час та особливий період”.

Дорожню карту реформування системи стандартизації та технічного регулювання у сфері розроблення і виробництва військової техніки Кабінет Міністрів України схвалив розпорядженням від 01.07.09 № 756 “Про схвалення Концепції створення національної системи розроблення та поставлення на виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки”.

Концепція (дорожня карта) передбачає створення національної системи у два етапи, шляхом послідовного опрацювання і прийняття взаємоузгоджених:

на першому етапі:

  • актів законодавства;

на другому етапі:

  • державних стандартів;
  • технічних регламентів;
  • актів центральних органів виконавчої влади.

Концепція також передбачає гармонізацію військових стандартів з державними стандартами, що застосовуються в інших сферах, але регулюють такі самі питання з відповідними міжнародними, європейськими стандартами та стандартами країн — членів НАТО , наприклад, “Единая система конструкторской документации” (ЕСКД).

Перший етап Концепції Кабінет Міністрів виконав ще у 2013 році, внісши до Верховної Ради України законопроект № 2420а “Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки”.

Однак новопризначений у 2014 році Уряд відкликав законопроект для підтвердження його актуальності та перепогодження.

Станом на сьогодні доопрацьований Мінекономрозвитку законопроект “Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки”, реєстраційний № 7389 від 12.12.17, опрацьовується у Комітетах Верховної Ради України.

Таким чином, запроваджувати військові стандарти в Україні потрібно не хаотично, як це відбувається сьогодні, а комплексно, системно і послідовно, як це і передбачено “Концепцією створення національної системи розроблення і поставлення на виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки”.

Фрагментарне розроблення та впровадження окремих стандартів із цієї системи неможливе, оскільки спочатку необхідно законами України визначити повноваження всіх учасників процесу (системи) та урегулювати правові відносини між ними, а далі — розробляти і приймати підзаконні акти Кабінету Міністрів України, стандарти, технічні регламенти тощо.

Проблематично також окремо розробляти національні стандарти з технічних питань військової техніки, оскільки на них мають посилатися нормативно-правові акти вищої юридичної сили, наприклад, акти Кабінету Міністрів України, технічні регламенти тощо, а їх немає навіть у вигляді проектів.

Це ще раз підтверджує необхідність системного підходу до розроблення національних стандартів у сфері військової техніки.

 

ПРОПОЗИЦІЇ

  1. Звернутися до Голови Верховної Ради України з проханням прискорити розгляд Верховною Радою України законопроекту “Про створення та виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки” реєстраційний № 7389 від 12 грудня 2017 року як базового.
  2. Звернутися до Кабінету Міністрів України з проханням доручити:

а) Мінекономрозвитку забезпечити виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України  від 20 лютого 2013 р. № 120 “Про затвердження Порядку розроблення, освоєння та випуску нових видів продукції оборонного призначення” в частині приведення Наказу Держстандарту від 11 лютого 1997 р. № 3-ДСК щодо введення в дію рекомендацій РВ 50–067–97 “Застосування міждержавних стандартів «Системы разработки и постановки на производство военной техники (СРПП ВТ)» в Україні” у відповідність до законодавства, зокрема, що:

“Положення міждержавних стандартів “Система разработки и постановки на производство военной техники” можуть використовуватися державними замовниками і виконавцями державного оборонного замовлення під час укладання державних контрактів з оборонного замовлення на добровільній основі, за згодою сторін, в частині, що не суперечить актам національного законодавства”;

б) Мінекономрозвитку забезпечити супроводження законопроекту “Про створення і виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки” реєстраційний номер 7389 при розгляді його у Комітетах Верховної Ради України;

в) Мінекономрозвитку разом з Міноборони забезпечити актуалізацію пункту 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.09 № 756 “Про схвалення Концепції створення національної системи розроблення та поставлення на виробництво озброєння, військової і спеціальної техніки” в частині заміни ф“Мінпромполітики”;

г) Мінекономрозвитку разом з СБУ розглянути питання щодо зняття грифу “Секретно” та позначки “Для служебного пользования” із стандартів колишнього СРСР ГОСТ В15 “Система разработки и постановки на производство военной техники” з метою залучення широкого загалу приватного бізнесу до розроблення, виготовлення, ремонту, модернізації озброєння, військової і спеціальної техніки та створення конкурентного середовища.

 

Лев Дронов

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.

Optionally add an image (JPEG only)